Головна » Статті » Економічні цікавинки

Про що Людвіг Ерхард міг би розповісти Порошенку та Яценюку

 

 
 
Українці часто переконані, що в гірших економічних умовах ніж вони, не перебував ніхто і ніколи на нашій планеті. Проте історичний досвід переконує, що це далеко не так. Всього лишень 70 років тому Німеччина лежала в руїнах, країна була поділена на окупаційні зони між СРСР, США , Францією та Великою Британією. Німці безсило борсалися в злиднях. Як згодом, вже будучи канцлером Німеччини згадував Людвіг Ерхард, це був час коли більшість німців не хотіли вірити, що стабільна валютна і економічні реформи взагалі можливі. Натомість німецькі економісти, які ще розмірковували про майбутнє німецької економіки, займалися в основному підрахунками, відповідно до яких, німець раз на дванадцять років міг розраховувати на пару черевиків, а раз на п’ятдесят років на новий костюм. Більше того, було точно підраховано, що тільки кожне п’яте немовля буде завернуте у власні, а не позичені пелюшки, і лише кожен третій німець буде похований у власній труні, а решту просто десь прикопають, в кращому випадку загорнутими в саван.

Сучасники Ерхарда були впевнені, що німці просто таки приречені на жалюгідне існування. Окрім того, вважалося, що без державної підтримки, німці, взагалі ні на що вже не здатні, а держава має допомагати, нехай в міру свої невеликих можливостей, але обов’язково, в іншому випадку німців жде загибель.

Людвіг Ерхард (1897-1977), архітектор німецьких економічних реформ, канцлер Німеччини (1963-1966);  Volkswagen Käfer, 1949 рік – символ відродженого німецького автопрому

Проте, знайшлася серед німців людина яка була переконана, що на основі хитрих підрахунків сировини і екстраполяції в майбутнє існуючих економічних трендів, і державного втручання в економіку не вдасться визначити долю цілого народу. Це був професор економіки Людвіг Ерхард, який на відміну від прихильників планової економіки та державного регулювання переконаний, що, якщо в економіці правильно вибудувати стимули до праці, запровадити максимальну свободу конкуренції та споживання, а при цьому гарантувати право приватної власності, то в німців з’явиться сенс працювати, накопичувати і інвестувати, а німецька економіка піде в гору. Причому  такими темпами, які економічним експертам зразка 1948 року видавалися просто таки фантастикою адже, підкреслимо ще раз, загальне переконання було, що Німеччина знищена і рухнула в стан безладу навіки.

Проте, Людвіг Ерхард мав свій погляд на ситуацію і вірив у силу простих речей: конкуренції, приватної ініціативи і бажання заробляти. План ліберальних реформ визрів у нього ще  в 1946 році, коли він став міністром економіки в уряді землі Баварія, проте тільки в межах одного регіону їх вбуло зробити вкрай важко, категорично не сприймали реформ соціал-демократи, які виступали за посилення державного регулювання, боротьбу з крупним бізнесом та націоналізацію великих підприємств.

Окрім того в німецьких соціал-демократів великою популярністю користувалися ідеї англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса, щодо благотворності державного стимулювання попиту і повної зайнятості. Інакше кажучи, якщо грошей не вистарчає, то їх завжди можна надрукувати і головне, щоб люди щось робили, навіть якщо це позбавлене взагалі будь-якого сенсу. Як бачимо, ідеї, що за рахунок друку грошей можна виправити економічну ситуацію, популярні не тільки серед українського уряду який у такий спосіб намагається порятувати НАК "Нафтогаз України", але й серед здавалося б цілком раціональних німців. 

Союзники «по антигітлерівській» коаліції: прем’єр Великої Британії Клемент Еттлі, президент США Гаррі Трумен, генералісімус Йосип Сталін; Німеччина поділена на окупаційні зони, 1946; Німецькі діти, 1948

Як наслідок, в Західній Німеччині розгорнулася жорстока боротьба між прихильниками ринкової економіки та планового, державного регулювання. В 1948 році Ерхарда призначають начальником Економічного управління "Бізонії" (окупаційної зони Німеччини яку контролювали американці та англійці) і Ерхард спираючись на підтримку американців взявся до справи. Згодом він говорив, що провадження ринкового господарства було зроблено, відразу, практично як "одномоментний акт". Слід відзначити, за 40 років в схожому стилі діяв і польський реформатор Лєшек Бальцерович.

Аналогічну позицію відстоював і Каха Бендукідзе – ви або робите реформи, або ні. Українська стратегія, поговорити про реформи, на тлі посилення державного регулювання і відсутності прогнозованої податкової політики, демонструє свою результативність тільки в негативному сенсі,  вже 25 років поспіль позбавляючи країну шансів на швидкий економічний розвиток.

Слід відзначити, що діяльність німецького уряду була спрямована не стільки на прийняття нових законів, а на скасування найрізноманітніших регуляторних актів, які регулювали найдрібніші аспекти економічного життя німців. Економічна Рада об’єднаної господарської зони надала Ерхарду як директору господарського управління право скасовувати економічні приписи, які він сам вважав за необхідне. І він взявся до справи…

Спочатку їх скасовували цілими пачками, а потім Ерхард придумав, що краще зробити коротенький перелік тих, що залишаються в силі, а сила-силенна розпоряджень, які душили німецьку економіку, зокрема регулювали ціни, просто було скасовано. Німцям розв’язали руки, дали можливість заробити і яке ж було здивування соціал-демократів, коли все запрацювало.

Ціни виросли але натомість в магазинах з’явилися давно забуті німцями товари. Профспілки спробували організувати загальний страйк, щоб повернути контрольовані ціни і державне регулювання, проте Ерхард стояв на своєму і зрештою таки переміг, хоча ситуація була вкрай непевна. В критичний момент зіграла свою роль і американська допомога за планом Машалла. Німцям підкинули кредитів, продовольства та трохи критично важливої сировини. Проте вони не виглядали жебраками, що просять чергову подачку, Німеччина продемонструвала, що німці працюють і економіка росте. 

На вулицях Потсдама, 1946 рік; Продуктові карточки, 1947 рік;  Нова німецька марка, 1948

Поступово американці і англійці передавали важелі економічного управління, зокрема і податкову політику в німецькі руки. Отримавши таку можливість, Ерхард тут же обмежив видатки уряду і повів курс на зниження податків, особливо на фонд заробітної плати. Розроблялися найрізноманітніші інструменти які стимулювали німців інвестувати свої кошти в національну економіку, більше і якісніше працювати. Зокрема, людей підштовхували до понаднормової роботи не оподатковуючи позаурочні заробітки. Хоча профспілки як водиться здійняли крик, про перенапруження на роботі і експлуатацію, але німці вже відчули смак до роботи і економіка Німеччини поперла вгору, а люди отримували як матеріальне, так і моральне задоволення від праці. Праця без чиновницьких вказівок виявилася куди результативнішою.

Вже за два роки склалася парадоксальна ситуація, Німеччина яка все ще перебувала під окупацією, розділена між радянськими і західними союзниками крок за кроком перетворювалася на економічну потугу, в той час як один з переможців у Другій світовій війні, Велика Британія переживала жорстоку господарську кризу. Британці, на відміну від німців в кінці 1940-х років рухалися в прямо протилежному напрямку. Зокрема уряд націоналізував цілі галузі промисловості, зарегулював трудові відносини, а прем’єр-міністр Клемент Еттлі прямо говорив, що Британія прямує до соціалізму. На щастя, до соціалізму британці так і не дійшли, а натомість отримали повноцінну економічну кризу, вибори і зміну уряду. Проте від соціалістичних вигадок британці не позбулися аж до 1980 років коли Маргарет Тетчер остаточно перевела Британію на капіталістичні рейки.  

Джерело: https://espreso.tv/article/2015/01/17/pro_scho_lyudvih_erkhard_mih_by_rozpovisty_poroshenku_ta_yacenyuku

 

Категорія: Економічні цікавинки | Додав: Таня (16.07.2018)
Переглядів: 11 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar