Головна » Статті » Класному керівнику

Герої Крут - ніхто не забутий (Усний журнал до Дня пам’яті героїв Крут)

 

Мета: розширити знання учнів про трагічні події січня 1918 року під Крутами; на прикладі подвигу однолітків формувати й розвити мотивацію, спрямовану на підготовку до захисту Вітчизни; зміцнити патріотичні почуття учнів, формувати їхню історичну пам’ять, вселити дух лицарства, гідність і самоповагу, будити прагнення до самореалізації у добрих справах.; виховувати повагу до історичного минулого українського народу, борців за  незалежність України.

Обладнання: магнітофон або комп'ютер для музичного оформлення, фільм «Лист без конверта» із серії «Невідома Україна».

Оформлення: картини та фото «Аскольдова могила», памятні монети «Битва під Крутами», історична карта, набір пам'ятних марок до 33-ї річниці битви під Крутами, плакат «За волю України. Полеглим синам в бороні під Крутами»,

Форма проведення: виховна година для учнів 8-11 класів

Хід заходу

“Хто не знає свого минулого,

не вартий майбутнього”.

 

Вчитель: саме тому ми повинні знати історію. А наша історія вмита кров’ю і сльозами. Однією з найтрагічніших її сторінок є бій під Крутами.

29 січня 1918 року назва невеликої станції, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність.

         Отже, давайте ще раз переглянемо героїчні та, водночас, трагічні сторінки нашої історії.

Виходять ведучі

Учень: перша сторінка нашого журналу «Як все починалося»

Учениця: неоголошена війна Радянської Росії проти УНР розпочалася в грудні 1917 року, а з проголошенням Четвертим універсалом незалежності України Центральною Радою УНР, 22 січня 1918 року країна опинилася у фактичному стані війни з більшовицькою Росією. «Маніфестом до українського народу» Володимир Ленін дав зрозуміти, що Радянська Росія не змириться з існуванням незалежної України, - та що більшовики передбачали поширення революції і на терени України. 12 грудня 1917 року Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою і відразу почала надходити військова і інша допомога більшовицьким силам в Україні. Під командуванням Антонова-Овсієнка 20-30 тисяч більшовицьких загонів прямували на схід України, а з північного сходу наступав загін Михайла Муравйова. Незважаючи на те, що загін звано Східним фронтом, він складався із більш шести тисяч чоловік, переважно московських і петроградських червоногвардійців та матросів Балтійського флоту. З кінця грудня 1917 року радянську владу вже було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ. Загальне командування операцією по здобуттю столиці здійснював Михайло Муравйов; більшовицьке угрупування під його особистим керівництвом нараховувало до 6 тис. чоловік, мало кулемети і артилерію. Наступ на місто більшовицькі війська вели двома групами: одна по залізниці Харків-Полтава-Київ, друга у напрямі Курськ-Бахмач-Київ.

Тим часом із майже 300 000 війська, яке було прихильним до Центральної Ради ще літом 1917 до січня 1918 кількість військ вірних УНР зменшилася до близько 15,000 чоловік по всій країні. Історики звертають увагу на здеморалізований стан українських військ, на їх стомленість війною - а передусім на відмінну систему революційних агітаторів у складі більшовицьких військ, які схиляли на свій бік цілі загони армії УНР. Іншою загрозою для УНР, до речі, була велика кількість більшовицьких прихильників по країні, навіть у Києві. Вирішальним для долі битви під Крутами і реально загрозливим для уряду УНР було і більшовицьке повстання на заводі Арсенал, яке успішно придушено. За таких умов єдиною надією і опорою Центральної Ради осталась патріотично настроєна студентська молодь Києва, яку і залучено на захист столиці України.

Найкраще цю ситуацію описав Володимир Винниченко у своїй книзі «Відродження нації»:

«…Це була війна впливом… Наш вплив був менший. Він був уже остільки малий, що ми з великими труднощами могли складати якісь невеличкі більш-менш дисципліновані частини й висилати їх проти більшовиків. Більшовики, правда, теж не мали великих дисциплінованих частин, але їхня перевага була в тому, що всі наші широкі маси солдатства не ставили їм ніякого опору або навіть переходили на їхній бік, що майже все робітництво кожного міста ставало за ними; що в селах сільська біднота явно була більшовицька; що, словом, величезна більшість самого українського населення була проти нас.

Єдиною активною мілітарною нашою силою була наша інтелігентна молодь і частина національно-свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність, розуміючи за нами ту державність так само, як і ми її розуміли»…

Учень: наступна сторінка  журналу «Формування загонів»

У Четвертому Універсалі уряд УНР закликав до боротьби з більшовицькими військами - а вже 5 січня 1918 р. на зборах студентів молодших курсів Київського університету св. Володимира і Українського народного університету було ухвалено створення студентського куреня Січових Стрільців. Незабаром з'явилося у київських газетах звернення до українського студенства.

         Звернення до «До українського студентства»:
«Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-більшовицька грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українська фракція центру Університету св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хочуть придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам'ятає, що в цей час злочинно бути байдужим… Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, може, останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували - Українській державі! Записуйтесь до «Куреня Січових Стрільців», який формується з студентів Університету св. Володимира та Українського Народного Університету, звідки, мабуть, ми будемо розподілені серед декотрих українських військових частин, для піднесення культурно-національної свідомості та відваги…"

Всупереч радянським теоріям, вступ до куреня був винятково добровільний, єдиною погрозою для небажаючих був бойкот та можливе виключення зі складу студентів. До новоствореного куреня навіть вступили учні старших класів української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. Таким чином вдалося скласти дві сотні, на чолі яких поставили студента Українського народного університету - старшину (сотника) Андрія Омельченка.

Для охорони кордонів України з півночі на станції Бахмач з середини грудня 1917 року перебував український гарнізон у складі чотирьох сотень (старших курсів) 1-ї Київської юнацької (юнкерської) школи імені Богдана Хмельницького. 26 січня прийшло повідомлення від цього загону Аверкія Гончаренка з-під Бахмача, що негайно потрібно допомоги проти наступаючих більшовицьких загонів, - а вже 27 січня прибуло підкріплення: перша сотня новоствореного Студентського куреня. Переважна більшість студентів була без жодної військової підготовки, дві швидкосформовані сотні мали недостатніх боєприпасів та були погано озброєні: мали лише 16 кулеметів та саморобний бронепоїзд у вигляді артилерійської гармати на залізничній платформі. На додаток, вже під час самого бою, приєдналося ще й 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва.

Перегляд фрагмента  фільму «Лист без конверта» із серії «Невідома Україна». https://www.youtube.com/watch?v=ywV9oXu3kMI

Учениця: сторінка «Хід битви»

Не наважуючись зустріти ворога у Бахмачі, де перебувало до 2 тис. по-більшовицькому налаштованих робітників, Аверкій Гончаренко наказав відступити до залізничної станції Крути і зайняти оборону. Туди вони дісталися вже 28 січня 1918 р. Позиції, розташовані за кілька сотень метрів від самої станції, були непогано підготовлені для бою. На правому фланзі вони мали штучну перешкоду - насип залізничної колії, на лівому - студентська сотня в складі вже наявного там загону почала риття окопів і спорудження земляних укріплень. Командувач загону в Бахмачі Аверкій Гончаренко мав у своєму розпорядженні 4 сотні бійців, переважно студентів та юнкерів. Студентський курінь був поділений на чотири чоти (взводи) по 28-30 чол. Три з них зайняли позиції в окопах, четверта, що складалася з наймолодших та тих, хто не вмів стріляти, перебувала у резерві.

Наступного ранку 29 січня 1918 р., близько 9 години ранку розпочався наступ. Загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крутів. З тилу їх підтримував ще й бронепоїзд і гармата, які здійснювали виїзди у тил наступаючого ворога та вели їх обстріл. На залізничній платформі також була гармата сотника Лещенка, якою також стримували наступ більшовиків. Втрачаючи вбитих і поранених, більшовики вперто просувалися вперед. Їхня гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, зосередила вогонь по українських позиціях. Бій тривав більше 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких зазнали значних втрат. Приблизно у цей час на допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова (зокрема, 1-й Петроградський загін), а з боку Чернігівської колії підійшов ворожий бронепоїзд і почав обстріл обороняючих з тилу.

Тим часом, за свідченням очевидців у студентів та юнкерів почали кінчатися набої і скінчилися снаряди для гармати. Наступаючі загони росіян почали обходити позиції обороняючих з лівого флангу - настала небезпека оточення і юнкери зі студентами почали відхід в напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який їх чекав. Коло станції Бобрик знаходився більший загін під керуванням Симона Петлюри, але, отримавши звістку про повстання на заводі Арсенал, Петлюра рушив на Київ, оскільки, на його думку, найбільша небезпека була саме там.

Юнкери відступали під прикриттям насипу, а у студентів спереду і позаду була відкрита місцевість. Командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня понесла втрати, загинув і сам Омельченко. Допомога резерву не дала більшовикам оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Росіяни, або не хотіли, або, швидше за все, не могли наздогнати основні сили і продовжувати наступ на Київ того ж дня - залізницю заздалегідь розібрали ще в Крутах.

Коли близько 17 години зібралися усі українські підрозділи, виявилося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла найближче до станції: у сум'ятті битви в полон потрапив розвідувальний взвод (близько 30 чоловік). Відступаючи у сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Один із більшовицьких командирів Єгор Попов втратив рівновагу, коли дізнався, що втрати склали не менше 300 чоловік. Щоби якось їх компенсувати, він наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців з 27 студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Пипський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна» і всі інші студенти підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.

Учениця: Ще юнаки, ще майже діти,

А навкруги і смерть, і кров.

На порох стерти, перебити! -

Іде на Київ Муравйов.

Полків його не зупинити,

Та рано тішитесь, кати:

Коли стають до зброї діти,

Народ цей - не перемогти.

В мороці неладу, в пітьмі підлот -

Ваші пісні молодечі,

Лет ваш орлиний, нестримний лет,

Лет крізь вітри і хуртечі.

Що там, що вперше з рушницею йти ,

Що там, що тому п’ятнадцять, -

Так хороше вам на ворога йти,

Співом гучним захлинатись.

Хай вам вітри вибігають на шлях,

Просять вернути, голосять, -

«Щоб наша доля…» – лунає в полях,

«Щоб краще в світі жилося».

 

Учень: сторінка «Вшанування пам’яті»

Вже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, було вирішено перепоховати полеглих студентів у Києві. 19 березня тіла 27 юнаків, замордованих у Крутах, перевезли до Києва і поховали з військовими почестями на Аскольдовій могилі. Їх викопали з братської могили під Крутами, де місцеві селяни, за власною ініціативою після бою насипали курган. Приблизно половину з цих тіл упізнали, інших упізнати було неможливо - настільки понівеченими під час страти були їхні обличчя.

Учениця читає вірш П. Тичини «На Аскольдовій Могилі»

Учениця:

На Аскольдовій могилі

Поховали їх -

Тридцять мучнів-українців,

Славних молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! -

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука?

Квітне сонце, - грає вітер

І Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих.

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Учень: довгий час історія подій під Крутами залишалася поза увагою офіційної історіографії і обростала міфами і вигадками з обох сторін. Щодо точної кількості загиблих, то офіційного підтвердження їх кількості ще й досі немає - за свідченням учасників подій ймовірно вбито було близько 250-300 осіб з українського боку, але відомі імена тільки тих, що потрапили в полон і були поховані на Аскольдовій могилі в Києві.

В радянські часи полеглі в Крутах кваліфікувалися як зрадники чи просто замовчувалися. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили на тому місці парк. Пізніше, після Другої Світової Війни тут поховали радянських воїнів, полеглих при визволенні Києва. З часу подій вперше про увічнення пам'яті студентів згадали в 1990-х рр., коли Народний Рух України встановив тут дерев'яний хрест.

Від того часу були плани звести більший, постійний монумент у самих Крутах. Тільки 2006 року Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути нарешті відкрили за участі Президента Віктора Ющенка. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудована капличка, а поруч із пам'ятником викопане озеро у формі хреста.

Учениця: було випущено набір пам'ятних марок до 33-ї річниці битви під Крутами. На 80-ті роковини битви монетним двором випущено в обіг пам'ятну гривню присвячену Битві під Крутами.

Учень читає вірш Наталії Лавлєнцевої «Героїв не треба жаліти»

Учень:

              Героїв не треба жаліти!

 Їх слава блищить на мечах.

 Їм далі боротись і жити

 В нескорених наших серцях!

 Жаліють – малих та убогих.

 А той, Хто загинув в борні,

 Не плакати нам заповідав,

 А міць гартувать у вогні!

 Героям – у вічності слава!

 І матері з батьком уклін.

 

Вітчизна палає в загравах.

 Вставай! Піднімайся з колін!

 Коли буде мирний світанок,

 І схилиться гілка верби -

 Зажуримсь тоді наостанок.

 А зараз – не час для журби!

 Героїв не треба жаліти!

 Їх слава блищить на мечах.

 Їм далі боротись і жити

 В нескорених наших серцях.

 

Вчитель: трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну студенти, курсанти, школярі виявилися у своєму патріотизмові вищими за класові інтереси і, коли постала потреба, без вагань віддали своє життя в ім'я волі свого народу.

Українські юнаки загинули і власною кров’ю вписали героїчну сторінку в історію визвольних змагань нашого народу. Адже коли до такої самопожертви здатна молодь - нація незнищенна.

 

 

 

 

Список використаних джерел

  1. Бойко О. Бій під Крутами: історія вивчення // Український історичний журнал.-2008.-№ 2.-С. 43-54.
  2. Василенко О. Герої Крут: день, коли київська молодь намагалася зупинить московську навалу біля станції Крути, - один із трагічніших в українській історії / О. Василенко // Столиця. - 2005. – 28 січ.(№4). - С. 3
  3. Сергійчук В., Гаврилюк Я. Героїка трагедії Крут / В. Сергійчук, Я. Гаврилюк. – К.: Городенський, 2004.

Інтернет-ресурси

http://www.istpravda.com.ua/research/2012/01/29/70470/view_print/

http://school16.org/cey-den-v-istoriyi-29-sichnya-den-pamyati-geroyiv-krut

http://kruty.org.ua/

http://msmb.org.ua/books/thematic_bibliography/301/#simvol

https://www.youtube.com/watch?v=ywV9oXu3kMI

http://www.osvita-horodok.lviv.ua

http://shkola-4.org.ua/3/4/26--ponad-krutami-vichnist-u-surmi-surmit.html

http://osvita.ua/school/lessons_summary/outschool/21456

http://uareferat.com/ukr/details/22041

Категорія: Класному керівнику | Додав: Таня (04.03.2017)
Переглядів: 159 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar