Соціально-економічні перетворення в усіх сферах суспільного життя, національне відродження, розширення економічної самостійності України зумовлюють необхідність докорінного перегляду підходів до сучасної освіти. Стратегічні завдання та вимоги до рівня підготовки учнів відображені в Законі України “Про освіту”, Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”). Наше майбутнє визначатиметься рівнем освіти молодого покоління, його здатністю адаптуватися в умовах, що постійно змінюються.

Загальноосвітні навчальні заклади, що готують майбутнє країни, на сучасному етапі не можуть залишатися осторонь розвитку системи освіти і науки, вони забезпечують умови для самореалізації особистості та навчання впродовж життя.

Випускник сучасного загальноосвітнього закладу повинен володіти міцними та глибокими знаннями, економічним мисленням, мати власну позицію, вміти самостійно вирішувати найпростіші економічні завдання.

Одним із найбільш перспективних шляхів вирішення поставленого завдання є впровадження активних форм та методів навчання. Традиційні методи навчання, розраховані на відносно стабільну навчальну інформацію, є малоефективними. Обсяг навчальної інформації настільки швидко змінюється, як за кількістю, так і за насиченістю, що узагальнити його на звичайних уроках та повністю засвоїти неможливо. Великого значення в цих умовах набувають дидактичні ігри. Саме вони забезпечують усвідомлену зацікавлену розумову діяльність учнів, активне сприйняття теоретичного матеріалу, розвиток навичок самостійно приймати рішення з проблемних питань.

Аналіз матеріалу з даної теми показав, що основні положення теорії ігрової діяльності були сформульовані і розроблені класиками педагогіки К. Д. Ушинським, Д. І. Писаревим, А. С. Макаренком, видатними психологами і педагогами Л. С. Виготським, Л. С. Рубінштейном, О. М. Леонтьєвим та іншими. Відомі вчителі-новатори Є. М. Ільїн, С. М. Лисенкова та В. Ф. Шаталов широко використовують ігрові ситуації.

            Ігрові форми й методи при навчанні учнів основам економіки дозволяють оптимально врахувати інтереси дітей та створити ситуації, наближені до життя, участь у яких навчає вирішувати певні економічні проблеми. Ігрові заняття, на відміну від традиційних, крім активізації пізнавальної діяльності, сприяють формуванню практичних умінь і навичок, а також ініціативності, адаптивності та відповідальності за виконане завдання.

 Гра служить формою реалізації активності школярів, бо пов’язана з функціональним задоволенням. Її мотивом є потреба в діяльності, а джерелом – наслідування і досвід.

Враховуючи рівні пізнавальної діяльності, можна виділити такі навчальні ігри:

- репродуктивні, які спрямовані на формування необхідних знань та умінь;

- проблемно-пошукові – узагальнені ігри, які передбачають елементи пошуку, здійснення логічних операцій;

- творчі ігри, які готують до пізнавальної діяльності в процесі виконання завдань.

Дидактична гра – це активна навчальна діяльність з імітаційного моделювання систем, явищ, процесів а також навчальних методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну ситуацію [3,127]. Її учасники в процесі імітаційного моделювання, розв’язання психологічних ситуацій дістають більш конкретне уявлення про суть проблеми. Як правило, гра відрізняється динамізмом, прийняттям цілого ряду варіантів рішень і рекомендацій в обмежений час. Для застосування дидактичної гри в організації навчального процесу принципове значення має комплексний підхід. Він вимагає від вчителя сконцентрувати всі зусилля на формування й розвиток в учнів позитивного ставлення до навчання, гуманних взаємин міжособистісних.

         Проведення дидактичної гри складається з трьох етапів:

І – підготовчий (всі учасники гри знайомляться зі структурою і змістом, цілями і завданнями гри);

ІІ - це самостійна робота учнів в ігрових группах (виконання окремих завдань, аналіз показників, розрахувати втрати та прибутки, пошук шляхів оптимізації, міжгрупова дискусія і т.д.);

ІІІ – заключний (вчитель аналізує роботу команд на всіх етапах, звертає увагу на вдалі рішення, допущені помилки. По необхідності визначаються переможці).  

Дидактична гра спрямована на досягнення навчально-пізнавальних, розвиваючих та виховних цілей. Практика використання гри як методу навчання доводить, що вона є дієвим засобом формування мотивації учіння.

У ході дидактичної гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль, а це передусім означає успішно відтворити діяльність, до якої ця роль його зобов’язує. Мотив діяльності може визначатися ігровими моментами, їх зацікавлює і сюжет, і правила. Для інших учнів, особливо зі стійкими пізнавальними інтересами, мотив може полягати у змісті матеріалу, який розглядається на занятті, в розв’язуванні задач тощо. Відповідно до мотиву формується й мета – пізнати систему дій, необхідну для успішного виконання ролі. Таким чином, система дій у грі виступає як мета пізнання і, як усяка мета, стає безпосереднім змістом свідомості учня. Проте значення дидактичної  гри цим не вичерпується. Адже все, що може допомогти успішно виконати роль (знання, уміння, навички), має для учня особливе значення і якісно інакше ним усвідомлюється.

Важливим є і узагальнення ігрової дії: способи дій, предметні умови можуть змінюватися досить широко. Дидактичні ігри необхідно  розробляти з урахуванням особливостей предмета та конкретних умов використання. Тоді вони, як правило, визначаються емоційністю, динамічністю, та спонукають в учнів діяльність розумових та інтелектуальних  процесів.

            Самі учні зазначають, що участь у грі викликає підвищений інтерес до навчального предмету, процес навчання стає цікавим і захоплюючим, поліпшується психологічний клімат у класі, з’являється можливість швидко дізнатися “хто є хто”, гра допомагає більш осмисленому засвоєнню знань, вчить знаходити найбільш оптимальні рішення, посилюється інтерес до та впевненість у своїх знаннях. Атмосфера змагання дозволяє зацікавити в результатах роботи, розвиває творчість і доброзичливе суперництво.

Формування в учнів систематизованих знань з вивченої теми передбачає структурування певної організації їхньої пізнавальної діяльності засобами гри. Ефективність дидактичних ігор полягає в тому, що вони розраховані на більш широкий діапазон мотивів. Наприклад, у школярів, які не мають пізнавальних інтересів, дидактичні ігри можуть викликати ігровий мотив – діяльність буде творчою; для школярів зі стійкими навчальними інтересами ігровий мотив буде лише підкріпленням пізнавальних мотивів.

Особливої актуальності набуває використання дидактичних ігор в процесі вивчення основ економіки. Економічний тип мислення, який є однією з пріоритетних компетенцій випускника загальноосвітнього закладу, є нічим іншим, як вмінням практично застосовувати теоретичні знання під час розв’язання економічних завдань.

З цією метою використовують дидактичні ігри, які мають на меті:

- формування критичного мислення («Безлюдний острів» (Тема: потреби споживача); «Ринок кави»  (Тема: попит, пропозиція, ринкова ціна));

- активізацію розумової діяльності («Геологічна ділема» (Тема: обмеженість виробничих ресурсів); «Зароби собі на життя» (Тема: економічні системи));

- розвиток логічного та абстрактного мислення («Ми готові у дорогу» (Тема : виробництво та його фактори); «Право вирішувати» (Тема: типи економічних систем));

- розширення пізнавальної діяльності («Книжкова фабрика» (Тема: продуктивність); «Будуємо селище» (Тема: організаційні форми приватних підприємств)).

         Отже, значення дидактичних ігор у процесі навчальної діяльності школярів різнобічне. Ігри формують інтерес до предмету, забезпечують вивчення програмного матеріалу, активізують розумову діяльність, впливають на стосунки в класі між учнями та між учнями та вчителем.

Мета збірки: систематизувати та узагальнити найбільш поширені економічні ігри. У посібнику дидактичні ігри розміщено відповідно до порядку тем за програмою Радіонової І.О. Їх можна використовувати або як елементи уроків, або як окремі самостійні уроки. Всі подані ігри були апробовані на уроках економіки в різних класах, до окремих внесено зміни. При підготовці збірки були широко використані матеріали Національної Ради з економічної освіти (НРЕО).

Література

1. Агафонова Л.Г., Рога О.В. Підготовка бізнес-плану: Практикум. – К.:  Знання, КОО, 2001. – 160 с.

2. Азимов Л.Б., Журавская Е.В Преподавание экономики в школе: Основные экономические понятия. /  Макарова О.Ю. – М.: Финансы и статистика, 1994. –

40 с.

3. Аксьонова О.В. Методика викладання економіки: Навч. посібник – К.: КНЕУ, 1998. – С.126 – 145.

4. Багнюк Г.Є. Урок-ділова гра «Все починається з потреб» // Економіка в школах України. -  2006. -   №7(20). – С. 25 – 26.

5. Гаврилов Л.Г. Форми власності. Урок прес-конференція // Економіка в школах України. -  2006. -   №7(20). – С. 22 – 24.

6. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології.: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2004. – С. 9 – 15.

7. Жирченко Н.В. Інфляція як макроекономічне явище // Економіка в школах України. -  2007. -   №4(29). – С. 7 – 11.

8. Жуган Н.Г. Ділова гра «Грошова політика держави» // Економіка в школах України. -  2005. -   №3(4). – С. 9 – 11.

9. Лелека С.В. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках економіки // Економіка в школах України. -  2006. -   №4(17) – С. 8 – 11.

10. Меделяєв В.М. Які ресурси необхідні для виробництва благ // Економіка в школах України. -  2007. -   №8(33). – С. 34 – 36.

11. Пруссова Л.Г. Экономика. Тренинг курс. Учебно-методическое пособие. – К.: ТОВ ЕксОб, 1999. – 632 с.

12. Трайнев В.А. Деловые игры в учебном процессе. Методологические разработки и практика проведения. – Москва: Дашков и К, 2002. – 359 с.

13. Усі уроки економіки: 10 клас / Упоряд. Н.С.Макарова. – Х.: Основа, 2006. – 288 с.

14. Шудра В.Ф., Беличко А.Н. Как подготовить успешный бизнес–план. - К.: Капрал, 1997. – 210 с.