Система освіти будь-якої країни повинна сприяти вирішенню її основних завдань соціально-економічного та культурного розвитку. Незадоволеність результатами шкільної освіти в Україні призвело до необхідності її реформування. Тому на перших план виходить проблема визначення її стратегічного  напряму розвитку.

Чому сучасні дипломи українських ВНЗ не котуються за кордоном? Тому що наш процес навчання надзвичайно затеоретизований. Він наповнений різним теоретичним матеріалом: формулами, теоріями, відкриттями без їх практичного застосування. Тому сьогодні потрібно спочатку навчити учнів самостійно вчитися, а потім самостійно і творчо мислити і працювати.

Для цього можна застосовувати різні методи та прийоми навчання. На сьогоднішній день особливо багато говорять про інтерактивні методи навчання. І хоча вони не є повністю новими для нашої освіти, але приділяти їм велику увагу почали порівняно недавно. На сьогодні вони є найбільш результативними щодо розвитку в учнів самостійності мислення та практичного застосування отриманих знань на практиці.

         Саме значення терміну „інтерактив” має англійське коріння і перекладається як  „діяти взаємно”. Тобто інтерактивний – здатний до взаємодії. На сьогоднішній день таке навчання має на меті створення комфортних умов навчання, показати кожному учню його інтелектуальну спроможність досягти певного успіху.

         Суть інтерактивного методу навчання в тому що весь навчальний процес відбувається за умови постійної, активної, рівноправної  співпраці  між учителем та учнем. Така взаємодія виключає перевагу  одного учасника над іншим, виключає елемент „зазубрювання”. Під час інтерактивного навчання учасники навчального процесу вчаться бути демократичними, толерантними, критично думати, синтезувати отримані знання, вчаться переконувати інших шляхом наведення доказів.

         Але, звичайно, як будь яка технологія вона має свої слабкі та сильні сторони. І завданням вчителя є правильно зрозуміти слабкі сторони та перетворити їх на сильні. Хоча, звичайно, використання інтерактивних технологій  не повинно бути самоціллю педагога.  Як і кожен метод навчання інтерактивні методи  повинні бути використані доцільно та бути виправданні у своєму застосуванні.

         Мені подобаються ці методи тим, що їх можна застосовувати на різних типах та  етапах уроку. Таким чином учні працюють протягом всього часу, вони постійно зацікавленні в отриманні нової інформації. Уроки проходять жваво, цікаво. Так наприклад, в після вивчення теми „Попит. Пропозиція. Ринкова ціна” (ІІ семестр, квітень - травень) під час закріплення матеріалу та підготовці до тематичної атестації учням подобається метод „Карусель”. Вони заздалегідь готуються до нього. Перевага цього методу в тому, що відбувається одночасне включення всіх учнів в активну роботу з різними партнерами та інтенсивна перевірка обсягу та глибини наявних знань.

         Практичне застосування: стільці для учнів розставляються в два кола (один в одному, але з однаковою кількістю). Учні розташовуються обличчям один до одного. Учні, які сидять в внутрішньому колі – нерухомі, учні, які сидять в зовнішньому – пересуваються по колу. Учні заздалегідь готують запитання на картках, з зворотнього боку записують своє прізвище. Учні з „рухомого” кола ставлять по три запитання своїм партнерам, що сидять напроти, в разі правильної відповіді вони віддають їм папірець з запитанням. Потім за командою вчителя пересовуються на один стілець. Так поки кожен учень „зовнішнього ”кола не задасть запитання всі учням „внутрішнього кола”. Потім „зовнішнє” та „внутрішнє” кола міняються місцями. Перемагає той учень який дав найбільше правильних відповідей.

 Зразок карток див. додаток 1

             Наступний метод називають по-різному „ Мозаїка”, „Перехресні групи” , але в нас використовується дещо його видозмінений варіант.

Даний метод доцільно застосовувати тоді коли потрібно на уроці засвоїти велику кількість інформації. Метод ефективний і може замінити лекцію, він заохочує учнів допомагати один одному вчитися і відповідально відноситись до навчання. Я використовую його,  наприклад, при вивченні теми в 9 класі „Організаційно-правові форми приватних підприємств” (ІІ семестр, березень - квітень) при вивченні нового матеріалу.

Практичне застосування. Перед початком уроку добирається матеріал по даній темі.

І етап. На початку уроку ставиться запитання: „Як ви вважаєте, яка організаційно-правова форма приватних підприємств є найкращою для України на сьогоднішньому етапі розвитку?” За результатами відповіді учні поділяються на три команди (1 – які вважають, що одноосібне володіння;

2 – партнерство або товариство; 3 – корпорація або акціонерне товариство)

ІІ етап. Учні сідають по командах, перед ними на столі один примірник теоретичної інформації по обраній ними формі. Протягом 10 хвилин вони вивчають надані матеріали, можуть щось занотовувати, креслити якісь таблиці чи схеми.  (див. додаток 2)

                                                              Схема розміщення учнів на ІІ етапі

ІІІ етап.  „Перехрещуємо групи”

Учні під однаковими номерами сідають разом (теоретичний матеріал забирається)

Перед новими групами ставляться нові завдання:

• Учні під №1 повинні показати переваги всіх організаційно-правових форм;
• Учні під №2 повинні показати недоліки всіх організаційно-правових форм;
• Учні під №3 обговоривши всю інформацію та заслухавши        решту команд повинні сформулювати остаточний висновок: Яка ж організаційно-правова форма є найкращою на сьогодні для України?

Тобто в роботу включені абсолютно всі учні і від їх пояснень решті учасникам команди залежить повнота її відповіді. Свої відповіді з позитивними та негативними сторонами учні при відповіді прикріпляють  на дошці. Крім того, під час цього етапу працює „Довідкове бюро” де знаходиться аналогічний матеріал який був в команд при ІІ етапі, книжки та деякий інший матеріал по даній темі.

     Отже, було продемонстровано два типи інтерактивних технологій: кооперативного навчання (або парна і групова робота) та колективно-групового навчання (спільна робота всього класу). Кожний метод по своєму цікавий та незамінний в своїй ситуації.

     Іноді педагогу важко  розпочати використовувати в своїй роботі інтерактивні технології, вони здаються незрозумілими, важкими для розуміння чи сприйняття учнями. Але це зовсім не так! Варто лише один раз спробувати як побачите наскільки цікавішими та змістовнішими стають уроки, наскільки змінилась атмосфера в класі, наскільки Вам самим стане цікавіше готуватися до таких уроків.

     Підручник:

Економіка: Навч. посібник для 10 – 11 класів / З.Г. Ватаманюк, С.М. Панчишин та ін.; За ред. З.Г.Ватаманюк, С.М. Панчишина. – К.: Либідь, 2000. – 384с.

                                                Література

• Вірясов Ю.С., Романєєва І.В. Економіка: Конспект – зошит. 10 кл.: Навч. посібник. – Х.: Країна мрій, 2002. – 132с.
• Загальна економіка: Підручник / І. Ф. Радіонова та ін. За ред. І.Ф.Радіонової. – 3–тє вид., доп. і перероб. – Кам’янець – Подільський: Абетка – НОВА, 2002. – 384с.
• Ковальчук Г.О. та ін. Економіка: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл. / Г.О. Ковальчук, В.Г. Мельничук., В.О. Огнев’юк. – К.: Навч. книга, 2003. – 352с.
• Латер Ю.С., Ящишина І.В., Гілберт Т.Г. Економіка: робочий зошит вчителя. Частина І. – Кам’янець – Подільський: Абетка, 2000. – 96с.
•  Латер Ю.С., Ящишин І.В. Методичний посібник до „Робочого зошита із загальної економіки. Частина I.” – Кам’янець – Подільський: Абетка –НОВА, 2002. – 96с.
• Моя економіка: Підручник для 8-9 кл. загально освіт. навч. заклад. з поглибл. вивче. економіки та для уч. 10 – х кл. загальноосвіт. І гуманіст. профілів / Л.М.Кириленко, Л.П.Крупська, Г.М.Пархоменко, І.Є.Тимченко. – К.: А.П.Н., 2001. – 320с.
• Освітні технології: Навч.-метод. посіб. / О.М.Пєхота, А.З.Кіктенко, О.М.Любарська та ін.; За заг. Ред. О.М.Пєхоти. – К.: А.С.К., 2001. – 256с.
• Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник. – К.:КНЕУ, 1998. – 352с
• Пометун О.І. та ін Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук. Метод. посіб. / О.І.Пометун, Л.В.Пироженко. За ред. О.І.Пометун. –

 К.: А.С.К., 2004. – 192с

                                                                                                  Додаток 1

                                                                                                                                                                                      Додаток 2   

   Одноосібне володіння – це таке підприємство, власником якого є одна особа чи сім’я, що самостійно ведуть справу у своїх інтересах, одержують доход і повністю несуть ризик від бізнесу. Власник має матеріальні ресурси та обладнання, необхідні для виробничої діяльності, або купує їх, а також особисто контролює діяльність підприємства.

Це одна з найпростіших форм бізнесу. Одноосібне володіння легше заснувати, оскільки    набагато    менше    витрат    на    юридичні    послуги    і бюрократичної тяганини. В свою чергу власники мають повну самостійність, свободу і оперативність дій. Приймаючи рішення, не треба добиватися згоди партнерів чи звертатися у раду директорів (виконавчий орган).  Оскільки одержуваний власником доход залежить від успішної діяльності    підприємства,    тут    з    максимальною    силою    діють спонукальні мотиви вести справу ефективно. Вся інформація про фірму зосереджена в руках власника, вона не розповсюджується. Але водночас вона має труднощі із залученням великих капіталів.    Через те, що рейтинг   кредитоспроможності   одноосібника   не   дуже   високий порівняно з рейтингом великих фірм,  комерційні  банки неохоче надають їм значні кредити, вимагаючи більш високі проценти. У випадку, коли власник робить великі борги то вся відповідальність за них лежить тільки на ньому. У випадку невдачі, коли    активи    безприбуткового    підприємства    недостатні    для задоволення вимог кредиторів, одноосібний власник може втратити свої особисті заощадження і майно, що є гарантією сплати його боргів. Термін „життя ”такого підприємства дуже невизначений.  Одноосібне підприємство юридично завершується із смертю власника, його банкрутством, позбавленням     волі     за     карні      злочини      або     психічним захворюванням. І хоча власник має весь прибуток він рідко є великим фахівцем по всіх галузях, часто йому не вистачає елементарних знань по менеджменту, щоб краще організувати роботу своєї фірми. Здійснюючи повний контроль    над    діяльністю    підприємства,     власник    повинен виконувати всі основні функції по управлінню: бути генеральним менеджером,     менеджером    із    продаж},     збуту    і    реклами, фінансистом, кадровиком та постачальником. Але лише небагато людей  мають  здібності,   необхідні для  ефективної  професійної діяльності по всіх цих напрямах. Також через   труднощі   із   залученням капіталу     у     одноосібних    підприємств     існують     проблеми оперативного характеру.  Наприклад,  невдале місцезнаходження самого      підприємства;      непідходящі      будівлі,      обладнання; неспроможність сплачувати таку заробітну плату, яка притягувала б        найбільш        працездатних,        цілеспрямованих       людей; неспроможність придбати сировину, матеріали та комплектуючі товари у таких кількостях, які компенсували б дефіцит поставок.

Товариство, або партнерство, як форма організації бізнесу дуже часто є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Господарське товариство — це підприємство, організація або установа, створені на засадах угоди двох чи .більше окремих осіб (у тому числі юридичних) шляхом об'єднання їхнього майна та під­приємницької діяльності. Об'єднуючи свої фінансові ресурси і вміння вести справу, партнери таким чином розподіляють ризик, а також прибутки і збитки.

За ступенем участі засновників (учасників) у діяльності підприємства розрізняють товариства з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні та командитні. Вид товариства впливає на роль партнерів у функціонуванні підприємства.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, учасники якого несуть відповідальність за свою господарську діяльність у межах їх вкладів (у вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності та ін.).

Товариство з додатковою відповідальністю — це підприємство, партнери якого відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум ~— додатково належним їм майном у однаковому для всіх учасників кратному розмірі. Граничний розмір відповідальності партнерів зазначається в установчих документах.

Повним визнається товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитне товариство — підприємство, що поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, включає також одного або більше .учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства. Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше партнерів з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність по боргах товариства.

         Незважаючи на всю різнобарвність всі вони мають спільні риси. Це наприклад  фінансова   сила.    Завдяки   тому,   що   об'єднується   кілька учасників, фінансові ресурси товариства будуть менш обмеженими, ніж ресурси одноосібних власників. Всі товариства мають свободу і оперативність дій.  Щодо цього товариство мало відрізняється від одноосібної форми. Його також легко заснувати. Два або кілька партнерів, звичайно, легше і швидше приймають управлінські рішення без втручання з боку вищестоящих органів. На відміну від одноосібного володіння в них з’являються додаткові  можливості  в  менеджменті,   завдяки можливій   функціональній   спеціалізації   партнерів.   Адже    вони можуть     мати     різні     професійні     і     ділові     здібності,     що доповнюватимуть один одного на користь загальній справі.

 Даний тип організації господарської діяльності нерідко  породжує деякі нові проблеми. Це наприклад необмежена відповідальність учасникам товариства загрожує так само, як і одноосібному власнику. Великий прорахунок одного з партнерів може розорити інших, оскільки вони несуть солідарну відповідальність за збитки. А процвітаючому партнеру доводиться покладатися на розважливість і ощадливість менш підприємливого учасника. Ці обставини збільшують імовірність взаємної недовіри. Часто нестача досвіду і несумісність інтересів можуть призвести до неузгодженої політики або до бездіяльності, коли потрібні рішучі дії.   Ці   наслідки   колективного   керівництва   роблять,   крім   того, управління товариством неповоротким і важким. Саме партнерство є найнепостійнішою формою підприємництва. Смерть чи вихід із товариства одного з партнерів може призвести до його ліквідації або необхідності повної реорганізації (переєстрації). Така невизначеність ускладнює укладання довгострокових господарських угод.

Тип організації бізнесу, що за обсягом продаж товарів, надання послуг домінує у діловому світі, є корпорація, або акціонерне товариство. Ця правова форма підприємницької діяльності відокремлена від конкретних осіб, що володіють корпорацією. Функції власності і контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) та менеджерами. Статутний фонд корпорації поділяється на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Корпорація несе відповідальність за результати  своєї  господарської діяльності  тільки  своїм   майном. Акціонери   відповідають   за   зобов'язаннями   корпорації   тільки   у межах належних їм акцій.

Корпорація або акціонерне товариство—найбільш ефективна форма організації підприємницької діяльності з погляду залучення капіталу. Через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднати фінансові ресурси величезної кількості окремих юридичних осіб і громадян для фінансування впровадження передової технології, збільшення основних та оборотних фондів. Також важливе значення має те, що кожний акціонер як співвласник корпорації   несе   лише   обмежену   відповідальність   (у   випадку банкрутства   акціонери   втрачають   тільки   вартість   своїх   цінних паперів). До того ж окрема особа має змогу розподіляти фінансовий ризик, купуючи цінні папери кількох корпорацій, тобто «зберігати яйця у різних кошиках». Для корпорації характерно також ліквідність цінних паперів, тобто можливість легко продати чи обміняти  їх на фондовій  біржі,  дає  змогу  власникам  акцій  без труднощів розпоряджатися своїми внесками. При цьому корпорація продовжуватиме існувати.  Процвітаючій корпорації значно легше збільшувати обсяги виробництва  і   масштаби   господарських  операцій.   У   результаті збільшуються    можливості    одержувати    додаткові    доходи    від впровадження    технологій    масового    виробництва,    спеціалізації останнього і управління корпорацією (залучаючи кваліфікованих фахівців для ефективного виконання управлінських функцій).

Але водночас коли акції розповсюджуються серед тисяч і навіть сотень тисяч   власників,   існують   значні   розходження   між   функціями власності   і   контролю,   що   негативно   впливає   на   гнучкість   в оперативному прийнятті рішень. Можлива проблема   подвійного     оподаткування     прибутку корпорації, за рахунок якого сплачуються дивіденди. Адже спочатку фонд виплати дивідендів (до його розподіл}) оподатковується як складова    частина    прибутку    (доходу),    а    потім—як    частина особистого доходу акціонера.  Корпоративна форма бізнесу створює потенціальні можливості для деяких зловживань з боку посадових осіб виконавчого органу.

1)    публічне    акціонерне    товариство,    акції    якого    можуть
розповсюджуватися   шляхом   відкритої   підписки   та   купівлі-
продажу на біржах;

2)    приватне акціонерне товариство, акції якого розподіляються
між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом під­
писки чи купуватися та продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу; та внесення відповідних змін до статуту.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні повідомити про намір організувати таке товариство, провести підписку на акції, установчі збори і державну реєстрацію товариства. Випуск акцій та інших цінних паперів здійснюється відповідно до законодавства України про цінні папери та фондову біржу. Акціонерному товариству забороняється випускати акції для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Якщо створюється акціонерне товариство відкритого типу, то засновники, які повинні організувати відкриту підписку на акції, зобов'язані бути власниками акцій на суму не менш як 25 % статутного фонду і строком не менш як 2 роки.